Облік статутного капіталу приватного підприємства
Приватні підприємства формують майно відповідно до засновницьких документів. При цьому законодавство України не вимагає обов’язкового формування статутного капіталу — власник сам встановлює його розмір. Джерелом формування статутного капіталу є грошові кошти та майно, що знаходиться у власності засновника.
Статутний капітал приватного підприємства обліковується на рахунку 40 „Статутний капітал”.
Зміни в статутному капіталі відбуваються за рахунок прибутку підприємства або додаткового внеску засновника.
Таблиця 5.4
Облік статутного капіталу приватного підприємства
|
Зміст господарської операції
|
Дебет |
Кредит |
|
Кошти, отримані від засновника у вигляді матеріальних цінностей
|
20,22
|
40 |
|
Кошти, отримані від засновника у вигляді основних засобів
|
10
|
40 |
|
Кошти, внесені засновником через касу
|
30
|
40 |
|
Кошти, внесені засновником через банк
|
31
|
40 |
|
Вартість товарів, внесених засновником
|
28
|
40 |
|
Вартість нематеріальних активів, внесених засновником
|
12
|
40 |
|
Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків
|
10,11,12, 20,22,28, 30,31
|
40 |
|
Збільшення статутного капіталу за рахунок прибутку
|
44
|
40 |
6. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів
Нормативом 14 „Аудиторські докази” зазначено, що аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використання яких буде підготовлено аудиторський висновок.
Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів системи контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані тільки в результаті процедур перевірки на суттєвість.
Аудиторські докази — інформація, одержана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що кладуться в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.
Тести систем контролю — це тести, що виконуються для одержання аудиторських доказів щодо відповідності структури та ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю.
Процедури перевірки на суттєвість — це перевірки, що виконуються для одержання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності; такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків по рахунках та проведенні аналітичних процедур.
Аудиторські докази є більш переконуючими, якщо вони отримані з різних джерел або мають різноманітний характер та взаємно підтверджуються.
Для отримання аудиторських доказів нормативом передбачено застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур.
Аудит статутного капіталу доцільно розпочинати з інвентаризації майна, внесеного засновниками до статутного капіталу підприємства, за участю аудитора. Вона полягає в підтвердженні сальдо по аналітичному обліку за кожним учасником. Тобто інвентаризацією виявляються по відповідних документах залишки, ретельно вивчається обґрунтованість сум, що обліковуються на таких рахунках, встановлюються терміни виникнення зобов’язань підприємства перед власниками, реальність часток засновників у статутному капіталі.
При цьому можуть бути виявлені факти, коли внеском до статутного капіталу є основні засоби, виробничі запаси, непридатні до використання (несправні, неякісні), і НМА, що не мають практичної цінності.
При перевірці формування статутного капіталу необхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства, що перевіряється. Тому вивчення операцій з капіталом доцільно починати з перевірки юридичного статусу та права здійснення статутних видів діяльності, складу засновників (учасників), структури і управління підприємства, а також фінансових можливостей для досягнення поставлених цілей діяльності.
Зокрема, в акціонерних товариствах статутний капітал складається з номінальної вартості акцій товариства, придбаних акціонерами; в товариствах з обмеженою відповідальністю — з вартості внесків його учасників.
В ході перевірки аудитору необхідно вивчити наступні питання.
Перевірка засновницьких документів щодо формування статутного капіталу.
Така перевірка здійснюється в наступному порядку:oперевірка наявності і форми установчих документів і встановлення відповідності змісту вимогам законодавчих і нормативних актів;oвивчення повноти і дотримання строків внесення статутного капіталу;oперевірка грошової оцінки вартості майна, що вноситься засновниками в оплату акцій при створенні акціонерного товариства;oперевірка правильності оподаткування коштів, переданих до статутного капіталу господарюючого суб’єкта його засновниками;oвстановлення законності видів діяльності;oвизначення відповідності розміру статутного капіталу даним установчих документів і чинному законодавству;oперевірка повноти і правильності формування статутного капіталу;oвстановлення реальності внесення сум до статутного капіталу;oвстановлення обґрунтованості змін величини статутного капіталу.
Аудитору слід встановити наявність відповідних документів і дотримання процедури затвердження та державної реєстрації господарюючого суб’єкта. Оскільки юридична особа вважається створеною не з моменту прийняття засновниками рішення про її створення, а з моменту її державної реєстрації, потрібно перевірити наявність свідоцтва про державну реєстрацію та перереєстрацію, якщо до засновницьких документів вносились зміни.
Вивчення законності змін у складі засновників підприємства.
Аудитору слід вивчити порядок виходу співвласників з підприємства, що повинен бути передбачений Статутом, а також документи, що підтверджують згоду сторін. Зокрема, співвласник повинен подати співзасновникам нотаріально засвідчену письмову заяву про свій вихід, а загальні збори учасників, у разі прийняття позитивного рішення, - видати копію протоколу або виписку з книги протоколів учасникові, який вибув з товариства. Такі документи разом з іншими документами подаються для реєстрації змін в засновницьких документах.
Аудитору слід знати, що учасник має право отримати ту вартість частини майна підприємства, яка відповідає його частці у статутному капіталі. Причому така вартість може бути більшою за вартість його внеску — якщо підприємство прибуткове, а може бути меншою — якщо збиткове. Аудитор повинен приділити належну увагу цим питанням, так як відомі факти отримання засновником від підприємства великих позик з подальшим виходом не тільки зі складу засновників цього підприємства, а і його ліквідацією.
Перевірка правильності розрахунків із засновниками.
Перевірка операцій по розрахунках із засновниками передбачає вивчення наступних питань:
§чи своєчасно і в якому розмірі засновники внесли свою частку до статутного капіталу підприємства;
§в якому вигляді внесено частки учасників до статутного капіталу і чи правильно оформлено документи на ці операції;
§чи правильно проводиться нарахування доходів від участі в капіталі підприємства;
§чи дотримується відповідність записів в первинних документах записам у журналі 7 по рахунку 46 „Несплачений капітал” і Головній книзі (при журнальній формі обліку).
Перевірка наявності та правильності оформлення документів, що підтверджують факти розрахунків із засновниками.
Реальність внесків до статутного капіталу аудитор встановлює шляхом дослідження наявності і правильності оформлення документів, що підтверджують факти розрахунків із засновниками. В підтверджувальних документах повинно бути посилання на формування статутного капіталу, що важливо не тільки для цілей бухгалтерського обліку, але і для цілей оподаткування — обґрунтування правильності застосування пільг по податках.
При перевірці надходження основних засобів і нематеріальних активів як внеску до статутного капіталу слід обов’язково проаналізувати договори про внесення необоротних активів, впевнитись у тому, що вартість, відображена по необоротних активах, відповідає вартості, зазначеній у договорі.
За деякими видами необоротних засобів, що вносяться в рахунок внесків до статутного капіталу, необхідна наявність документів, що підтверджують право власності на таке майно (нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність тощо).
Статутний капітал може поновлюватися з прибутку від господарської діяльності, а при необхідності додатковими внесками його учасників. Формування статутного капіталу здійснюється по різному, залежно від форм власності та організаційно-правової форми економічного суб’єкта: в акціонерних товариствах — за рахунок підписки на акції акціонерів; в товариствах з обмеженою відповідальністю — за рахунок внесків кожного учасника; на державних підприємствах — за рахунок майна держави, закріпленого за ними.
Перевірка дотримання строків оплати статутного капіталу.
Фактичне надходження внесків засновників перевіряється на підставі первинних документів і записів в регістрах по рахунку 46. Дебетове сальдо по цьому рахунку показує заборгованість, яка обліковується за акціонерами (учасниками) з оплати підписки на акції (внесків до статутного капіталу). При цьому слід перевірити своєчасність погашення заборгованості по внесках до статутного капіталу і реальність дебетового сальдо.
Аудитору слід проаналізувати, чи дотримані встановлені законодавством терміни погашення заборгованості по внесках до статутного капіталу, та чи дотримано порядок здійснення внесків, що визначений у Статуті.
Моментом фактичного надходження внесків до статутного капіталу є:
– для грошових коштів — дата зарахування суми на поточний (валютний) рахунок або внесення в касу;
– для основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів — дата складання акту приймання-передачі ОЗ, інших необоротних матеріальних активів або інших документів, що свідчать про надходження зазначених об’єктів.
Перевірка обґрунтованості змін величини статутного капіталу.
Якщо протягом звітного періоду у господарюючого суб’єкта мали місце зміни у величині статутного капіталу, то такі операції підлягають детальному вивченню. Всі зміни статутного капталу повинні бути документально оформлені (табл. 6.1).
Таблиця 6.1
Документування операцій з руху статутного капіталу
|
№ п/п
|
Рух статутного капіталу |
Документи, що підтверджують рух |
1 |
Створення статутного капіталу
|
Інвентаризаційні описи, накладні, ПКО, акти приймання-передачі та оцінки |
|
2
|
Збільшення статутного капіталу
|
Рішення власника, розрахунок бухгалтерії |
|
3
|
Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників
|
Статут підприємства, накладні, акти передачі та оцінки, ПКО |
|
4
|
Повернення часток учасників у випадку їх виходу зі складу товариства
|
Рішення власника, накладні, акти передачі, ВКО |
|
5
|
Покриття збитків за рішенням власників за рахунок статутного капіталу
|
Рішення власника, розрахунок бухгалтерії |
|
6
|
Повернення часток учасникам при ліквідації товариства
|
Рішення ліквідаційної комісії, накладні, акти передачі, ВКО |
Аудитору слід встановити правомірність таких змін, а також правильність та своєчасність записів в бухгалтерському обліку. Слід також враховувати, що зміни можуть проводитись в добровільному і в примусовому порядку. Збільшення статутного капіталу здійснюється, як правило, на добровільній основі з метою додаткового залучення капіталу або інших активів.
Під час перевірки виявляються джерела збільшення статутного капіталу, яке можливе тільки за рахунок:
®коштів, отриманих акціонерним товариством від продажу своїх акцій понад їх номінальну вартість (емісійний дохід);
®нерозподіленого прибутку за результатами попереднього року;
®дивідендів.
Якщо товариство в звітному періоді зменшило статутний капітал, необхідно вияснити причину прийняття такого рішення. В будь-якому випадку слід перевірити наявність фактів, які вимагають згідно з Законом України „Про господарські товариства” зменшення статутного капіталу. При цьому необхідно пам’ятати, що загальні збори акціонерів не можуть приймати рішення про зменшення статутного капіталу, якщо його величина менша від встановленої законодавством.
Вивчення рівності сум та узгодженості показників.
Здійснюючи перевірку, аудитору слід перевірити тотожність величини капіталу, що відображена господарюючим суб’єктом в формі звітності № 1 „Баланс” по статті „Статутний капітал” (рядок 300), розміру капіталу, зафіксованому в Статуті. Така відповідність є контрольною, а її необхідність випливає з діючого порядку обліку.
Відповідно до даного порядку після державної реєстрації статутний капітал в сумі, зафіксованій в Статуті, відображається по кредиту рахунку 40 в кореспонденції з рахунком 46. Порівняння даних відбувається за схемою (рис. 6.1).
|
Баланс - стаття "Статутний капітал"
|
|
Статут - розмір статутного капіталу
|
|
Головна книга —кредитове сальдо по рахунку 40
|
| | |
|
Регістр синтетичного обліку по рахунку 40
|
Кредитове сальдо по рахунку 40 |
| | |
| | |
|
Регістр аналітичного обліку по рахунку 40
|
Кредитове сальдо по рахунку 40 |
| | |
Рис.6.1. Порядок порівняння показників статутного капіталу.
Слід також перевірити дотримання інших тотожностей. Так, повинна бути забезпечена узгодженість показників в наданих формах звітності. Розмір статутного капіталу на початок і кінець року, що відображається в Балансі, повинен відповідати сумі по статті „Статутний капітал” Звіту про власний капітал. Оскільки підприємства складають звіт на підставі даних бухгалтерського обліку, то суми за зазначеними рядками повинні співпадати з кредитовим сальдо по рахунку 40 за станом на відповідні дати, інформація щодо яких міститься в журналі 7.
Процес аудиторської перевірки та її результати повинні бути документально оформлені.
Робочі документи аудитора — це записи, зроблені ним під час планування, підготовки, проведення перевірки, узагальнення її даних, також документальна інформація, отримана в процесі аудиту від третіх осіб, підприємства-клієнта, або усні відомості, задокументовані аудитором за допомогою тестування.
Склад та кількість аудиторських документів визначаються аудитором у кожному конкретному випадку. При цьому вирішальне значення відіграє мета складання робочих документів, а саме:
– планування аудиторської перевірки;
– документальне підтвердження виконаних аудитором процедур, робіт;
– збір матеріалів для перевірки фінансової звітності з їх подальшим узагальненням;
– складання аудиторського звіту і підготовлення висновку про фінансову звітність;
– забезпечення юридичної обґрунтованості проведення аудиту, законності;
– контроль робочого часу аудитора та обґрунтування оплати його праці (гонорару);
– контроль за якістю проведеної перевірки;
– отримання у випадку необхідності інформації про перевірку конкретного підприємства, що відбувалася декілька років тому, наприклад, у випадках судової справи, виникненні спорів, претензій та ін.;
– забезпечення можливості отримання відповідей на так названі зворотні питання (від клієнта, акціонерів та інших зацікавлених осіб), тобто довести правоту аудитора або доповнити деякі питання;
– обґрунтований вибір методики, методів та способів проведення аудиту, напрямів та підходів перевірки;
– документальне оформлення встановленого або визначеного самим аудитором аудиторського ризику з наведенням його величини;
– формування уявлення про професіоналізм, кваліфікацію аудитора, його компетентність та можливості їх підвищення;
– отримання матеріалів для наступних аудиторських перевірок.
На вибір кількості, складу, змісту та форми подання аудиторських документів впливають також фактори: кваліфікація аудитора, його попередній досвід роботи (як загальний, так і на конкретному підприємстві); умови угоди про проведення аудиту; нормативи, правила та внутрішні стандарти, що встановлюються та використовуються аудиторською фірмою або приватним аудитором. Але при цьому аудиторські робочі документи повинні відповідати наступним вимогам:
·містити достатньо повну і детальну інформацію, щоб інший аудитор, який не приймав участі у перевірці, мав змогу скласти чітке уявлення про виконану роботу і підтвердити висновки цієї перевірки;
·при складанні робочих документів аудитор повинен враховувати не лише інформацію, що стосується звітного періоду, а й дані минулих періодів (наприклад, сальдо по рахункам на кінець попереднього періоду), а також інформацію, отриману після складання бухгалтерської звітності, про події, що сталися після завершення звітного періоду і можуть істотно вплинути на діяльність або фінансовий стан підприємства;
·документи повинні відображати найбільш істотні моменти, стосовно яких аудитор повинен висловлювати свою думку, охоплювати найбільш важливі напрями перевірки та завдання, поставлені та вирішені аудитором;
·дозволяти оцінити фінансову звітність згідно зі встановленими критеріями;
·містити інформацію, необхідну або корисну для наступних аудиторських перевірок;
·відображати стан та оцінку системи внутрішнього контролю на підприємстві та ступінь довіри до неї;
·фіксувати проведені аудиторські процедури з перевірки та оцінки системи бухгалтерського обліку клієнта, дотримання прийнятої (встановленої) облікової політики та відповідність бухгалтерського обліку на підприємстві встановленим принципам, стандартам, вимогам та законам;
·повинні бути складені чітко та розбірливо;
·скорочення та умовні позначення повинні бути пояснені на початку папки робочих документів;
·необхідно обов’язково вказувати місце та дату складання документу, прізвище аудитора та його підпис, номер документу, порядковий номер сторінки в робочій документації;
·повинні бути вказані джерела інформації та дані про походження наведених документів, що фіксують господарсько-фінансову діяльність підприємства, а також про виконані аудиторські процедури.
В процесі аудиторської перевірки аудитор виконує велику кількість різноманітних аудиторських процедур, що допомагають вирішити поставленні перед ним завдання. Виходячи з цього, робочі документи за їх призначенням, тобто метою складання, можна класифікувати таким чином:vоглядові, в яких наведена загальна характеристика підприємства-клієнта або загальний огляд фінансової звітності;vінформативні, що надають точну інформацію про здійснені господарські операції, події та стан справ;vперевірочні — свідчать про перевірку стану відображених у звітності активів та пасивів, їх повноти, фактичної наявності, належності за всіма критеріями оцінки звітності;vпідтверджувальні — відповіді на запити від третіх осіб, які підтверджують або не підтверджують інформацію, надану підприємством-клієнтом, або висновки аудитора;vрозрахункові, що містять деякі розрахунки аудитора і підтверджують дані фінансової звітності (власні розрахунки аудитора для перевірки правильності визначення бухгалтерських підсумків, сальдо);vпорівнювальні, що складаються аудитором з метою порівняння, наприклад, показників звітного та попереднього періодів з метою виявлення тенденцій розвитку підприємства або порівняння результатів діяльності підприємства-клієнта та інших підприємств цієї галузі;vаналітичні, що складаються в результаті використання аудитором методу аналітичного огляду.
Сукупність робочих документів, складених аудитором до початку і в процесі перевірки, уявляє собою аудиторське досьє (папку), що має свій номер, відмітки про дати початку та закінчення перевірки.
Вимоги до робочих документів аудитора визначають їх обов’язкові реквізити та складові, а саме: найменування документу, назва клієнта, порядковий номер документу та сторінка його розміщення в досьє, період перевірки, зміст (зазначення процедур, методів, отриманих результатів, висновки аудитора стосовно конкретних фактів перевірки), зазначення осіб, що склали та перевірили документ, їх підписи, дата складання документу та інші спеціальні реквізити.
Робочі документи аудитора повинні знаходитися в досьє у визначеній послідовності: організаційні, адміністративні, документи аудиторських процедур за окремими статтями річного звіту та інші аудиторські дані, висновки та рекомендації (пропозиції).
Як правило, аудитор самостійно вирішує питання про склад робочих документів та форму їх надання (за винятком стандартних робочих документів — тестів, листів перевірки, встановлених форм запитів) в кожному конкретному випадку.
Кожній стадії аудиторської перевірки характерне складання деяких робочих документів аудитора, послідовність яких в основному дозволяє дотримуватися визначеної послідовності документів у досьє.
Аудитор обов’язково повинен зафіксувати мету і завдання майбутньої аудиторської перевірки, для чого складається відповідний робочий документ. Важливими робочими документами аудитора є документи з планування аудиту (план і програма аудиторської перевірки).
На наступній стадії аудиторської перевірки аудитор повинен скласти робочі документи з перевірки внутрішнього контролю, дотримання принципів бухгалтерського обліку, попереднього аналітичного огляду стану справ на підприємстві.
На стадії фізичної перевірки окремих статей балансу основним методом є інвентаризація, на якій присутній аудитор. Після інвентаризації аудитор складає звіт, в якому відображає результати інвентаризації та необхідні коригування у фінансовій звітності.
Найбільша кількість робочих документів складається на стадії оцінки звітності, тобто при безпосередній перевірці показників фінансової звітності. Це документи з детального аналітичного огляду, перевірки та підтвердження окремих показників, документів. З цією метою широко використовуються тести, запити, а також докази, надані підприємством-клієнтом (первинні документи, дані аналітичного та синтетичного обліку та інше), та документи, що складаються особисто аудитором.
Значну частину робочих документів стадії оцінки звітності складають копії регістрів синтетичного та аналітичного обліку, на яких аудитор робить свої відмітки, записи про перевірку, підтвердження сум, залишків та інших даних, використовуючи при цьому спеціальні позначення. На таких копіях, як і на інших робочих документах, проставляються відомості про те, хто і коли виконав та перевірив. Поряд з цифрами, що цікавлять аудитора, робляться відмітки про результати їхньої перевірки і про те, на підставі чого (головної книги, журналів-ордерів, відомостей, документів, отриманих на запити від третіх осіб та інших) проведена ця перевірка.
Після завершення оцінки окремих статей звітності та узагальнення отриманих результатів на останній стадії аудиту складають звіт про перевірку, що містить висновок аудитора про фінансову звітність клієнта.
