Кризис Бреттон-Вудской системы обнажил несостоятельность утверждений о превосходстве доллара над другими валютами. Американская валюта оказалась такой же нестабильной, как и другие национальные неразменные кредитные деньги.
Теория фиксированных паритетов и курсов.Сторонники этой теории (Дж. Робинсон, Дж. Бикердайк, А. Браун, Ф. Грэхем) рекомендовали режим фиксированных паритетов, допуская их изменение лишь при фундаментальном неравновесии платежного баланса. Они пришли к выводу, что изменения валютного курса – неэффективное средство регулирования платежного баланса в связи с недостаточной реакцией внешней торговли на колебания цен на мировых рынках в зависимости от курсовых соотношений. Эта теория оказала влияние на принципы Бреттон-Вудской валютной системы, основанной на фиксированных паритетах и курсах валют.
Теория плавающих валютных курсов.Представители этой теории – преимущественно экономисты неоклассического (монетаристского) направления. Сущность данной теории состоит в обосновании следующих преимуществ режима плавающих валютных курсов по сравнению с фиксированными:
Шавтоматическое выравнивание платежного баланса;
Шсвободный выбор методов национальной экономической политики без внешнего давления;
Шсдерживание валютной спекуляции, так как при плавающих валютных курсах она приобретает характер игры с нулевым результатом: одни теряют то, что выигрывают другие;
Шстимулирование мировой торговли;
Швалютный рынок лучше, чем государство определяет курсовое соотношение валют.
По мнению монетаристов, валютный курс должен свободно колебаться под воздействием рыночного спроса и предложения, а государство не должно его регулировать.
Нормативная теория валютного курса.Эта теория рассматривает валютный курс как дополнительный инструмент регулирования экономики, рекомендуя режим гибкого курса, контролируемого государством. Данная теория называется нормативной, так как ее авторы считают, что валютный курс должен основываться на паритетах и соглашениях, установленных международными органами.
V. МЕЖДУНАРОДНЫЕ И РЕГИОНАЛЬНЫЕ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНЫЕ И ФИНАНСОВЫЕ ОРГАНИЗАЦИИ
Институциональная структура международных валютно-кредитных и финансовых отношений включает в себя многочисленные международные организации. Одни из них, располагая большими полномочиями и ресурсами, осуществляют регулирование международных валютно-кредитных и финансовых отношений. Другие представляют собой форум для межправительственного обсуждения, выработки консенсуса и рекомендаций по валютной и кредитно-финансовой политике. Третьи обеспечивают сбор информации, статистические и научно-исследовательские издания по актуальным валютно-кредитным и финансовым проблемам и экономике в целом. Некоторые из них выполняют все перечисленные функции.
Международные валютно-кредитные и финансовые организации условно можно назвать международными финансовыми институтами. Эти организации объединяет общая цель – развитие сотрудничества и обеспечение целостности и стабилизации сложного и противоречивого всемирного хозяйства, регулирование МЭО, в том числе валютно-кредитных и финансовых. К ним относятся: Банк международных расчетов, Международный валютный фонд, Всемирный банк, Международная ассоциация развития, Международное агентство по инвестиционным гарантиям и др., а также региональные банки развития, валютно-кредитные и финансовые организации ЕС.
К организациям, имеющим всемирное значение, относятся, прежде всего, специализированные институты ООН – МВФ и группа МБРР, а также ГАТТ, которое в 1995 г. преобразуется во Всемирную торговую ассоциацию. Непосредственная роль ООН в международных валютно-кредитных и финансовых отношениях ограничена. Однако при решении проблем развивающихся стран на Конференции ООН по торговле и развитию – ЮНКТАД (с 1964 г. раз в 3-4 года) обсуждаются валютно-кредитные вопросы наряду с проблемами мировой торговли и развитием этих стран. Проблемы мировой валютной системы обсуждаются в Комитете по «невидимым» статьям и финансированию, связанному с мировой торговлей, с «официальной помощью развитию». Он занимается также проблемами доступа развивающихся стран на мировой рынок капиталов, гарантий по экспортным кредитам, а с середины 70-х годов и внешней задолженности развивающихся стран.
Специализированное учреждение ООН – Экономический совет – создал 4 региональные комиссии – для Европы, Африки, Азии, Латинской Америки. Две последние способствовали организации Азиатского банка развития и Межамериканского банка развития. Специальные фонды дополняют эти организации.
Организация Европейского экономического сотрудничества, созданная в 1948 г. в связи с осуществлением «плана Маршалла», затем переориентировалась на создание Европейского платежного союза (1950-1958 гг.), а в 1961 г. была заменена Организацией экономического сотрудничества и развития (ОЭСР, Париж). Ныне ОЭСР включает 24 страны, на долю которых приходятся 16% населения и 2/3 мирового производства Запада. Цель ОЭСР – содействие экономическому развитию и финансовой стабилизации стран-членов, свободной торговле, развитию молодых государств. ОЭСР – своеобразный клуб промышленно развитых стран для обмена мнениями и координации экономической политики, включая валютно-кредитную и финансовую, ведет научно-исследовательскую работу, является центром прогнозирования и международных сопоставлений на базе эконометрических моделей мировой экономики (дважды в год).
Парижский клуб стран-кредиторов – неформальная организация промышленно развитых стран, где обсуждаются проблемы урегулирования, отсрочки платежей по государственному долгу стран. Начало его деятельности относится к 1956 г., когда кредиторы Аргентины были приглашены в Париж на переговоры с должниками. Периодические заседания Парижского клуба в 70-х годах сменились активной работой в 80-90-х гг. в связи с обострением проблемы погашения государственного долга развивающихся стран, а затем стран Восточной Европы и России. На заседаниях Парижского клуба присутствуют наблюдатели из МВФ, МБРР, ЮНКТАД и обычно рассматривается вопрос о той части внешнего долга, которая должна быть погашена в текущем году.
Лондонский клуб обсуждает проблемы урегулирования частной внешней задолженности стран-должников.
С середины 70-х годов разработка проблем межгосударственного регулирования перенесена на уровень совещаний глав государств и правительств «семерки» и «группы десяти», которая кроме «семерки» включает Бельгию, Нидерланды, Швейцарию, Швецию. На этих совещаниях большое внимание уделяется валютно-кредитным проблемам. И каждый раз подтверждается принцип либерализма и международного сотрудничества в противовес центробежным тенденциям («каждый за себя»).
Международные финансовые институты возникли в основном после второй мировой войны, за исключением Банка международных расчетов (БМР, 1930 г.). Эти межгосударственные институты предоставляют кредиты странам, разрабатывают принципы функционирования мировой валютной системы, осуществляют межгосударственное регулирование международных валютно-кредитных и финансовых отношений. Возникновение международных финансовых институтов обусловлено следующими причинами:
1. Усиление интернационализации хозяйственной жизни, образование ТНК и ТНБ, выходящих за национальные границы.
2. Развитие межгосударственного регулирования мирохозяйственных связей, в том числе валютно-кредитных и финансовых отношений.
3. Необходимость совместного решения проблем нестабильности мировой экономики, включая мировую валютную систему, мировые рынки валют, кредитов, ценных бумаг, золота.
Международные финансовые институты преследуют следующие цели:
ШОбъединить усилия мирового сообщества в целях стабилизации международных финансов и мировой экономики;
ШОсуществлять межгосударственное валютное и кредитно-финансовое регулирование;
ШСовместно разрабатывать и координировать стратегию и тактику мировой валютной и кредитно-финансовой политики.
Степень участия и влияния отдельных стран в международных финансовых институтах определяется величиной их взноса в капитал, так как обычно применяется система «взвешенных голосов». Изменение соотношения сил во всемирном хозяйстве, в частности возникновение в 60-х годах трех центров (США, Западная Европа, Япония) в противовес послевоенному американоцентризму, отражается в деятельности международных финансовых институтов. Так, страны ЕС добились права вето по принципиальным вопросам, усилив свое влияние в МВФ. В деятельности этих институтов проявляются две тенденции взаимоотношений трех центров – разногласия и партнерства по глобальным проблемам международных финансов промышленно развитых государств, развивающихся стран, России, республик бывшего СССР, стран Восточной Европы.
Важнейшие организации в международных валютно-кредитных отношениях:
Международный валютный фонд (МВФ).К числу важнейших организаций в международной экономической сфере, обладающих наибольшим весом, относится Международный валютный фонд, штаб-квартира которого находится в Вашингтоне. Он был создан в результате проведения в 1944 г. в г. Бреттон-Вудсе (США) международной конференции, на которой были приняты новые международные принципы валютной политики, положенные в основу послевоенной международной валютной системы стран рыночного хозяйства.
В настоящее время членами МВФ являются более 160 стран, его деятельность подчинена интересам обеспечения стабильности валютно-финансовой системы мира. США в МВФ владеют наибольшими суммами квот и, соответственно, располагают «контрольным пакетом» в его руководящих органах. Кредиты МВФ, как правило, предоставляются под программы укрепления финансово-экономического положения стран и имеют связанный характер, обусловленный выполнением требований специалистов МВФ. Фонд оказывает огромное влияние на всю систему валютно-финансовых отношений в мировом хозяйстве, поскольку его нормы регулирования оказывают непосредственное влияние на движение ссудных капиталов в мировом хозяйстве.
Международный банк реконструкции и развития (МБРР).Важнейшим институтом регулирования международного движения капиталов является Международный банк реконструкции и развития, известный также под названием Всемирный банк, основанный в 1945 г. Он выступает в качестве межправительственной организации с местонахождением в Вашингтоне. Главное в работе банка – через предоставляемые долгосрочные кредиты банков содействовать развитию экономики своих членов. Банк получает средства, как от основных взносов стран-членов, так и от выпуска облигаций, которые могут приобретать частные фирмы, различные учреждения, общественные и правительственные организации. В то же время МБРР предоставляет кредиты правительствам и частным фирмам, прежде всего в странах развивающегося мира. Подавляющая часть займов предоставляется на развитие инфраструктуры, энергетической базы, транспорта, промышленности и сельского хозяйства. В системе МБРР действуют: Международная финансовая корпорация (МФК) и Международная ассоциация развития (МАР). Наблюдается тесная координация в деятельности МБРР и МВФ.
Региональные банки.Другие банковские организации, так или иначе оказывающие влияние на систему международных валютно-кредитных и финансовых отношений, процессы международной торговли, - это региональные банки, как, например: Европейский инвестиционный банк; Европейский банк реконструкции и развития; целый ряд арабских и иных банков. Ресурсы для своей деятельности они черпают из собственного капитала и ссуд, получаемых на международных, а часто и на национальных рынках капитала. Банки предоставляют главным образом долгосрочные кредиты на финансирование инвестиционной деятельности частных фирм и международных проектов в рамках помощи развивающимся странам.
VI. СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
1. «Мировая экономика» Хасбулатов Р.И. г. Москва, «Инсан», 1994 г.
2. «Международные валютно-кредитные и финансовые отношения» под редакцией Красавиной Л.Н. г. Москва, «Финансы и статистика», 1994 г.
3. «Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений» под редакцией Круглова В.В. г. Москва, «Инфра-М», 1998 г.
4. «Макроэкономика. Европейский текст». М. Бурда, Ч. Виплош, г. С.-Петербург, «Судостроение», 1998 г.
5. «Экономическая теория» Камаев В.Д., г. Москва, «Валдос», 2000г.
6. «Международные экономические отношения» Авдокушин Е.К., г. Москва, 1996г.
7. «Валюта, валютные системы и валютные курсы» Федоров М.В., г. Москва, 1995г.
8. «Экономикс» Макконнелл К. Р., Брю С.Л.., г. Москва, «Республика»,1993г., т.2.
9. «Международная экономика» Миклашевская Н. А., Холопов А. В., г. Москва, «Дело и Сервис»,1998г.
На протяжении веков и золото, и серебро соперничали друг с другом. Только в конце XIX века золото стало главным международным средством обмена. Биметаллизм установил фиксированный паритет между серебром и золотом, и монеты, сделанные из какого-либо из этих металлов, обычно принимались к оплате всех сделок, как внутренних, так и внешних.
Девальвация- официальное понижение обменног
Отже, незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МП негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МП в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МП з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання.
3.2Перспективи малогобізнесу в Україні
Отже, у сфері інфраструктурного забезпечення розвитку МП в Україні видається за доцільне:
·стимулювати розвиток консалтингової діяльності, спрямованої на надання правового та методичного сприяння утворенню малих підприємств, індивідуальній підприємницькій діяльності, складанню інвестиційних планів та програм та комплексний супровід малих підприємств протягом двох–трьох перших років з моменту заснування;
·заохочувати створення мережі навчально-консультаційних центрів з питань забезпечення якості та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, підвищення кваліфікації керівників і фахівців малого бізнесу з цих питань, стимулювати організацію проведення наукових досліджень, пов’язаних з проблемами розвитку малого підприємництва;
·законодавчо встановити єдиний порядок ліцензування надання всіх видів інформаційно-консультаційних послуг для малих та середніх підприємств, посилити відповідальність компаній, які надають інформаційно-консультативні послуги, за надання свідомо хибної інформації. Це має забезпечити належний рівень цих послуг, а також дозволить запобігти спробам зловживання податковими пільгами щодо витрат на оплату цих послуг;
·забезпечити за спільного фінансування держави та об’єднань підприємців формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б виступити джерелом вірогідної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи, умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо;
·створити цілісну структуру збору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб’єктів господарювання;
·поширення інформації щодо експортних пропозицій малих і середніх підприємств за кордоном через торговельні місії, а також збір та розповсюдження в Україні торговельних та інвестиційних пропозицій іноземних підприємців, сприяння участі у міжнародних виставках, ярмарках та презентаціях, залученню інвестицій, створенню спільних підприємств з зарубіжними партнерами;
·заохочувати співробітництво відповідних українських інституцій з європейськими інформаційними мережами і базами даних у підприємницькій сфері з метою зустрічного інформаційного обміну;
·забезпечити створення мережі бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва для підготовки спеціалістів;
·стимулювати розробку та реалізацію недержавних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для малого підприємництва, а також програм дистанційного навчання кадрів основам підприємницької діяльності;
·заохочувати різноманітні форми обміну досвідом працівників МП щодо особливостей функціонування в умовах української економіки, продовжувати та активізувати проведення громадських обговорень проектів регуляторних актів з питань підприємництва;
·забезпечити створення дієвого інституту Уповноважених Президента України з питань підприємництва для врегулювання спірних питань та усунення перешкод для розвитку підприємницької діяльності в регіонах України. Сприяти впорядкуванню механізмів залучення до вирішення таких суперечок громадських об’єднань малого підприємництва;
·здійснювати підтримку МП шляхом проведення інформаційних кампаній, науково-практичних семінарів для фахівців, “круглих столів”, видання інформаційної літератури, організації конференцій, семінарів і виставок. Розробити та здійснювати з широким залученням об’єднань підприємців комплекс заходів, спрямованих на формування позитивної думки щодо підприємництва в Україні.
Підтримка розвитку МП може бути дієвим інструментом “детінізації” економіки.
По-перше, саме через інвестиції у малі та середні підприємства можливі як конверсія “тіньових” капіталів, так і залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення - потенційного ресурсу “тіньових” операцій.
По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць, зменшуючи обсяги “тіньової” зайнятості.
По-третє, він сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками “тінізації” економіки.
В той же час, зосередження лібералізації умов підприємницької діяльності лише на сфері малого бізнесу за збереження загальної фіскальної орієнтації економіки означатиме посилення податкового тиску на великі підприємства. З огляду на те, що малий бізнес зосереджено переважно у сфері торгівлі та послуг, в той час як виробнича діяльність представлена здебільшого середніми та великими підприємствами, така політика видається небезпечною у стратегічній перспективі. “Детінізація” у сфері виробництва створює передумови для спрямування продукту за легальними каналами збуту, в той час як “детінізація” сфери обігу відіграє щодо “тіньового” виробництва скоріше каральну (забороняючу), аніж легалізуючу роль.
Враховуючи ситуацію, що склалася в Україні внаслідок накопичення значних обсягів “тіньових” коштів, доцільним видається запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до “тіньового” капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування при одночасній протидії його поверненню в “тінь”, утворенню нових “тіньових” капіталів та відпливу за межі України. Необхідно визнати право усіх суб’єктів господарювання - резидентів України щодо їхньої незаперечної власності на всі капітали (окрім тих, що були зароблені за рахунок кримінальних злочинів, заборонених видів діяльності - торгівлі наркотиками, зброєю та ін.), які були отримані ними до дати завершення амністії. Важливою складовою такої політики є чітке розмежування капіталів кримінальних елементів і “тіньовиків”-господарників, а також врахування цього поділу у відповідних законодавчих і нормативних актах. Йдеться про те, що, за наявності у правоохоронних органів конкретної інформації про злочинне походження коштів, спроби їх легалізувати повинні переслідуватися у кримінальному порядку. В разі, якщо кошти, отримані незаконним шляхом, не відносяться до зазначеної категорії злочинів посягань, слід відмовитися від будь-яких спроб встановити джерела їхнього походження при умові їхнього інвестування у виробничу сферу економіки держави. Потрібне надання гарантій власникам “тіньових” капіталів щодо непереслідування їх державою у будь-якому порядку.
Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МП за такими напрямами:
·зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;
·вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;
·забезпечення можливості для МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;
·відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту.
Висновки
У своїй роботі я постаралася зупинитися на основних проблемах малого бізнесу в Україні і розкрити особливості і перспективи розвитку малих підприємств. Закордонний досвід і насущні проблеми української економіки свідчать про те, що з розвитком ринкових відносин значення і роль малих підприємств повинні і будуть зростати.
Таким чином, реалізація державної політики підтримки розвитку малого бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок часткових заходів ведуть до деформування структури малого і середнього підприємництва в Україні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу.
За своєю природою малий і середній бізнес орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступних ресурсів визначаються як галузева структура малого і середнього бізнесу, так і особливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих і середніх підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів, неможливе. “Економіка зростання”, яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень національної економіки.
Розвиток різних форм малого бізнесу, кількісний і якісний їхній ріст, дозволяють сподіватися, що в доступному для огляду майбутньому цей сектор господарювання буде розвиватися й у нашій країні.. Тим більше, що малий і середній бізнес не завжди використовується повною мірою як у збільшенні обсягів виробництва, так і в підвищенні його ефективності і збалансованості. Малий бізнес може з'явитися тим локомотивом, що приведе до оздоровлення економіки в цілому. Але для цього необхідна державна політика уряду, спрямована на розширення і розвиток підприємств малого бізнесу в нашій країні.
Тому що, саме малі підприємства, особливо у випадку ефективно розробленої державної політики в області малого бізнесу, можуть стати основою ринкових структур у багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій у найбільш ефективні сфери і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формування українського ринку .
Список літератури
1. ЛАПУСТА - М.Г., СТАРОСТИН Ю.Л. «МАЛОЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВО», МОСКВА, «ИНФРА-М», 1998
2. ЩАДИЛОВА С. Н. «МАЛЫЙ БИЗНЕС» –, МОСКВА, «ДЕЛО И СЕРВИС», 1998
3. ОНОПРИЕНКО В.И. – « МАЛЫЕ ПРЕДПРИЯТИЯ: ОПЫТ, ПРОБЛЕМЫ», МОСКВА, ПРОФИЗДАТ, 1999
4. СЕРЕГИН А.С. - «ЭФФЕКТИВНОСТЬ МАЛОГО БИЗНЕСА», МОСКВА, ЭКОНОМИКА, 2001
5. АФАНАСЬЕВ В. – «МАЛЫЙ БИЗНЕС: ПРОБЛЕМЫ СТАНОВЛЕНИЯ», «РОССИЙСКИЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ», 2000.
6.Власюк Олександр СтепановичМалий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. К. 2000
7.Генрі БонетДеякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу. Л.2001
8.Підвисоцький Валентин Генріхович.Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України. Д.2002
9. Макроэкономика. Дорнбуш Р., Фишер С. Пер. с англ. ИНФРА. 1997. 784 с.
10. Микроэкономика. Гребенников П. ( общ. ред. Тарасевича Л.) 1996. 352 с.
11. Микроэкономика. Макроэкономика. В 2-х тт. Овчинников Г. 1997.
12. Рыночная экономика. Возникн., эволюция, сущность. Валовой Д. 1997. 400 с.
13. Система государственного управления. Учебник. Пикулькин А. ЮНИТИ. 1997. 352
14. Экономическое развитие. Учебник. Тодаро М. пер с англ. 1997. 671 с.
15.Жаліло Ярослав Анатолійович.Малий і середній бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку. К.2001
1
